Ними пишається ліцей
Віктор Руденко.
Народився 3 вересня 1940 року в селі Добропілля на Донеччині. Навчався в Київському державному університеті ім. Т. Р. Шевченка. Працював у міських та обласних газетах, журналі «Донбас» відповідальним секретарем. Автор понад двадцяти книг поезії і прози, серед яких: «Дні чорної зірки», «Діти вічної печалі», «Світлотіні Вітчизни», «Цвіт душі», «Пробачте за любов», «Молитва про любов і покаяньи» (вибране) та ін Лауреат Міжнародного фестивалю слова «Надбання». Член Національної Спілки письменників України.
«Доброполье»
Доброе полюшко — Доброполье.
Тихо, безоблачно и тепло.
Встретит вас ласково,
Хлебом и солью,
Принаряженное в зелень село.
Вот оно, близкое сердцу и милое,
С песней мельничного крыла,
С вечным молчанием братской могилы,
Что на виду, посредине села.
По палисаду проторенной тропкой,
Где по бокам — лишь трава-лебеда,
Мама к могиле придет неторопко,
Чтоб улыбнулся отец сквозь года.
Доброе полюшко — Доброполье!
В самом разгаре лучистого дня
В крике кукушки прорежется болью
Память моя.
Из книги «Дети вечной печали»:
«Голубоглазая трава»
Степь догорает на ветрах зловещих,
Как лучшая, святейшая из книг,
Но по краям, как искры веры вещей,
Цикорий гордый цветом не поник.
Пускай над степью низко виснут тучи —
Растет, цветет на грани торжества
В моих убогих, рыхлых, затхлых кручах
Моя голубоглазая трава.
И потому на жутких сломах века
Мне не служить вовек вандалам лжи.
Я снова слово, как ранет от ветки,
Нежнея, отрываю от души.
И к родословным ухожу истокам,
Где ветры сумасшедшие ревут,
И рву, и рву, и заплетаю в строки
Мою голубоглазую траву...
Из книги «Земля Сосюры»:
«Дети доброго поля»
Виктору Дерипаске
Мы в шахтерских поселках
грязище месили,
Мы у Господа Бога еду не просили —
Нервом, сердцем, зубами,
не просто лопатой
Вырывали ее из пластов, из агата.
Там давно на копрах
не мелькают колеса,
И забой, и откатка, и ствол безголосы —
За отвалы поспешно ушли мы, печальны,
Не забыв о своих родословных началах.
Мы по градам да весям
не семенем сорным
Понеслись вместе с ветром —
как зерна, как зерна!
Кто прораб, кто поэт, кто возвышен до мэра —
Все при совести высшей, при чести и вере.
Из выносливых стай мы,
для нас под запретом
Быть породой гнилой,
нам по духу — быть крепью.
Кто припаян к эпохе душою, не кожей,
Может быть гражданином, но не вельможей.
Там, где мы, там и дел наших
Доброе Поле —
Пусть еще горьковата славянская доля,
Но пока не в завале лежим и глазасты,
Воронье нас не сморит
с Отчизной в ненастье.
Наши вещие помыслы не устарели:
Мы — опора для слабых, мы — света прострелы,
Где народные судьбы во власти у тьмы, —
сыны мужества мы!
Сергій Петренко
http://www.05366.com.ua/news/404747
Народився 7 листопада 1955 року в селі Добропілля. З 1987 року проживав в м. Кременчук.Український поет, лауреат конкурсу ім. Василя Симоненка. Був головою клубу поетичного слова «Цвіт калини». Був членом Національної Спілки Журналістів України. Відомий краєзнавець, археолог, колекціонер, людина, що брав активну участь у культурному і громадському житті м. Кременчук.
24 жовтня 2013 року Кременчук втратив чудову людину, поета, історика і археолога. Сергій Миколайович Петренко передчасно пішов з життя, залишивши про себе чудову пам'ять і багату спадщину.
Сергій Миколайович порівняно пізно прийшов у літературу, і впевнено заявив про себе кількома збірками поезії. Теми, що хвилювали літератора - життя у всіх її проявах. Пейзажна та інтимна лірика, громадянська поезія, публіцистика - жанри, в яких працював поет.
Саме його зусиллями був створений в Кременчуці клуб поетичного слова «Цвіт калини».
З 2007 року Сергій Миколайович є членом Національної спілки журналістів України.
Чудові вірші Сергія Петренка були опубліковані у вигляді збірника "Перлини душі". У цій книзі Сергій Петренко переосмислює досвід пройдених років і підводить своєрідний підсумок творчого шляху. Поет змальовує історичне минуле та сьогодення України, серцем вболіває за її долю і щиро вірить у світле майбутнє своєї батьківщини.
Збірник розрахований на широке коло читачів. У ньому зібрані твори громадянської і любовної лірики, а також публіцистика різних років.
Крім літератури, Сергій захоплювався історією нашого краю і археологією. Він проводив багато часу в пошуках стародавностей, що залишилися нам в спадок від затоплених Кременчуцьким морем поселень. Його також надихали і зовсім стародавні знахідки, скам'янілості.
Зимовий вальс
Білою казкою падає сніг,
Білою свитою світ огортає,
Білі сніжинки спиняють свій біг,
Бiла чарівність на землю лягає.
Легко на серці і тепло в душі,
Щирі думки незбагненно прозорі,
Настрій чудовий, на вищій межі,
Тихо витає в зимовім просторі.
Свято природи і свято думок...
Вільно вальсують в одній круговерті
Білих сніжинок нестримний танок:
Перше кохання, бажання відверті.
Радість взаємності, щастя в очах,
Теплі обійми, палкі поцілунки.
Солодко тануть на ніжних вустах
Дивно-красиві зими візерунки.